Єпископ вийшов із підпілля, щоб освятити церкву — єпископ Шнайдер
«Бували часи, коли ми проводили такі зібрання, але нам доводилося зачиняти вікна й двері, бо нас перевіряла таємна поліція, і нам доводилося переховувати священиків».
Він розповів історію єпископа Олександра Чири (1897–1983), підпільного греко-католицького єпископа, якого радянська влада закликала «не зрікатися Христа, а лише перейти в православ’я», тим самим розірвавши спілкування з Римом.
«Він відмовився», — сказав єпископ Шнайдер, і, як наслідок, його ув’язнили в «кількох концентраційних таборах, які називали гулагами».
Згодом єпископ Чира жив під домашнім арештом у Караганді, приховуючи свою єпископську ідентичність, щоб уникнути повернення. «Він не міг розкрити свою єпископську ідентичність, — сказав єпископ Шнайдер. — Інакше його б відправили назад. Тож він міг лише казати людям: “Я — отець Олександр”».
Католицькі священики відправляли Месу в приватних оселях, перебуваючи під постійними обмеженнями.
У міру зростання громади вони зверталися з проханням дозволити побудувати церкву. Комуністичні чиновники відмовляли: «Це неможливо. Ми живемо в комуністичному, атеїстичному суспільстві. Ви не можете будувати церкви». Дозвіл було надано лише після того, як місцеві німецькі католики попередили, що в разі відмови вони емігрують до Німеччини.
Влада вимагала, щоб церква нагадувала звичайний зал, і обмежила її висоту. Віряни відреагували тим, що почали копати вглиб, створивши простору підземну церкву, прикрашену «фресками на стелі, золотом, бічними вівтарями — справді прекрасними, з такою любов’ю».
Коли будівництво завершилося, віряни задавалися питанням, хто ж зможе освятити її, вважаючи, що серед них не залишилося жодного католицького єпископа. 29 червня 1980 року отець Олександр з’явився в єпископському облаченні, вперше розкривши свою особу.
«Люди почали плакати», — згадував єпископ Шнайдер. Пізніше одна літня жінка розповіла йому, що «під час освячення сліз було більше, ніж свяченої води».
Зображення: AI, Переклад зі штучним інтелектом